Організація обліку активів.
У сфері ведення бухгалтерського обліку майно
розглядається як активи, тобто ресурси, необхідні для здійснення господарської
діяльності підприємства. Необоротні активи підприємства, що використовуються на
протязі більше одного року, є складовою частиною його активів.
Методологічні
принципи формування інформації про необоротні активи та її розкриття в
фінансовій звітності визначаються П(с)БО 7 "Основні засоби", П(с)БО 8
"Нематеріальні активи", П(с)БО 12 "Фінансові інвестиції",
П(с)БО 19 "Об'єднання підприємств". Ці норми обов'язкові для
застосування на підприємствах, організаціях та інших юридичних осіб усіх форм
власності, за винятком бюджетних установ.
У Наказі
визначаються ключові положення щодо обліку необоротних активів, такі як метод
амортизації, первинні документи, ліквідаційна вартість, порядок обліку витрат
на ремонт, термін корисної експлуатації, одиниця обліку та інші.
Належний облік та
контроль за веденням бухгалтерського обліку основних засобів на кожному підприємстві регламентуються наказом про
облікову політику. Він повинен містити визначені положення щодо оцінки основних
засобів, термінів їх корисної експлуатації, ліквідаційної вартості, методу
амортизації та інші важливі аспекти.
Документування
операцій з основними засобами в обліку здійснюється за допомогою первинних
документів типових форм, які мають легальне затвердження. Для кожного основного
засобу слід присвоювати інвентарний номер, який вказується у всіх документах і
регістрах обліку.
Організація обліку та контролю за збереженням основних
засобів включає в себе велику кількість аспектів, таких як вартісна межа
віднесення до об'єктів, порядок контролю матеріально відповідальних осіб і
інші.
Методологічні
засади обліку інших необоротних матеріальних активів визначені П(С)БО 7
"Основні засоби". Для нематеріальних активів діють додаткові правила,
зокрема, врахування їх відсутності матеріальної форми та необхідності належного
документального підтвердження їх існування.
Наказ також
визначає документи, які необхідно використовувати для відображення в обліку
нематеріальних активів, такі як кошториси витрат, положення про таємниці, акти
приймання-передачі та інші. Підтвердження прав на ноу-хау включає договори
передачі прав та акти приймання-передачі.
Оборотні активи – це грошові кошти та їх еквіваленти, а також інші активи, які
призначені для реалізації або споживання протягом одного року. Методологічні
основи формування інформації про запаси та їх розкриття у фінансовій звітності
визначаються П(С)БО 9 «Запаси».
Для організації
обліку запасів в наказі про облікову політику слід передбачити такі аспекти:
• метод оцінки та списання виробничих запасів;
• порядок визначення первісної вартості запасів та перелік витрат, які не
включають до неї;
• відображення в обліку запасів, які не призводять до економічної вигоди для
підприємства в майбутньому;
• облік випуску готової продукції;
• документообіг руху запасів на підприємстві;
• оцінка залишків незавершеного виробництва;
• проведення інвентаризації.
Порядок визначення
запасів залежить від специфіки підприємства, оскільки на різних підприємствах
запаси можуть мати різне призначення відповідно до їхніх функцій. Оцінка
запасів суттєво впливає на достовірність фінансових результатів, тож правильний
облік та організований первинний облік є ключовими передумовами.
Структура
документообігу з обліку запасів повинна забезпечувати вчасне надходження
інформації для обліку та оперативного управління рухом запасів. Відправлення
матеріалів зі складу постачальника або транспортної організації уповноваженій
особі здійснюється за відповідними документами і дорученнями, що підписуються
керівником та головним бухгалтером підприємства.
Для ефективного
управління внутрішнім переміщенням матеріалів використовують накладно-вимогу
або лімітні картки. Зниження кількості первинних документів при внутрішньому
переміщенні матеріалів можливо за умови їх оформлення безпосередньо на картках
складського обліку. При відпуску матеріалів важливо дотримуватися встановлених
лімітів та ефективно використовувати розрахункові нормативи.
Лімітно-забірні картки на підприємстві виписує відділ постачання (на
будівництвах – плановий чи виробничо-технічний відділ) на один або кілька
номенклатурних номерів матеріалів, як правило, на один шифр витрат (замовлення),
у двох примірниках і терміном на один місяць. В окремих випадках картку можуть
відкривати у цілому на замовлення на всю номенклатуру споживаних матеріалів або
на всі замовлення одного цеху за одним видом матеріалів. Один примірник картки
до початку місяця передають цеху (дільниці, відділу, лабораторії) – споживачеві
матеріалів, другий примірник – на склад.
Раніше було
передбачено, що відпуск матеріалів на сторону має оформляти відділ постачання
на підставі договорів, нарядів та інших відповідних документів і письмового
дозволу керівника підприємства або осіб, яких він на це уповноважив,
підписанням наказу (розпорядження) і виписуванням накладної на відпуск
матеріалів іншим підприємствам. Нині чинне законодавство не забороняє відділу
збуту оформляти відпуск матеріалів. При цьому такий відпуск обов’язково має
бути погоджено з відділом постачання для того, щоб визначити, наскільки ці
матеріали справді не потрібні для виробничого процесу.
Основними
завданнями організації обліку грошових коштів є:
• належний порядок приймання і видачі готівки, її зберігання та ведення касової
книги;
• своєчасне і правильне оформлення документів та відображення на рахунках
бухгалтерського обліку операцій з руху грошових коштів;
• контроль за дотриманням касової дисципліни;
• проведення інвентаризації грошових коштів та відображення результатів
інвентаризації на рахунках бухгалтерського обліку.
Для здійснення
касових операцій (розрахунків готівкою) на підприємстві створюють касу –
спеціально обладнане приміщення. Приміщення каси повинно бути ізольоване, двері
в касу під час здійснення операцій мають замикатися зсередини. Доступ до
приміщення каси особам, які не мають відношення до її роботи, заборонено.
Всі підприємства – юридичні особи, які здійснюють операції з
готівкою в національній валюті та мають поточні рахунки в установах банків,
можуть мати у касі на кінець дня готівку, що не перевищує визначений
максимальний розмір – ліміт залишку готівки в касі. Ліміт залишку готівки в касі – граничний розмір
готівки, яка може залишатися в касі підприємства на кінець робочого дня, що
встановлюється підприємством самостійно на основі проведених розрахунків.
Порядок
визначення ліміту каси обирають з урахуванням режиму та специфіки роботи
підприємства, його віддаленості від банку, встановлених термінів здачі готівки
та інших чинників.
Операції з
грошовими коштами оформляються документами типових форм, які затверджені
Міністерством статистики України за згодою з НБУ та МФУ. Усі факти надходження
і вибуття готівки на підприємстві відображають у касовій книзі. Касова книга –
обліковий регістр, призначений для обліку касових операцій касиром
підприємства. В ній у хронологічній послідовності відображають витрачання і
надходження готівки, що дає змогу контролювати рух коштів підприємства. Записи в
касовій книзі здійснює касир одразу ж після отримання або видачі грошей за
кожним ордером або за документами, що його замінюють. Підприємства, які
використовують іноземну валюту, ведуть окремі касові книги за кожним видом
валюти. Взаємовідносини між банком і клієнтом відбуваються на платній основі за
складеним договором про розрахунково-касове обслуговування. Поточний рахунок
відкривають в установі банку для зберігання грошових коштів та проведення
операцій за розрахунками. Підприємство має право відкривати необмежену
кількість рахунків за своїм вибором і згодою банків. Проте у випадку відкриття
двох і більше поточних рахунків у національній валюті власник рахунку повинен
визначити, який із них основний.